Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоТерлецького О.О.,

суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техніка монтажу» (далі - Товариство) до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця), Головного управління Державного казначейства України у Львівській області про скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом про скасування: рішення Митниці про коригування митної вартості товарів від 13 вересня 2013 року № 209000003/2013/900090/2 (далі - Рішення); картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 209120000/2013/00440 (далі - картка відмови); стягнення з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми мита у розмірі 11 082 грн 52 коп. та податку на додану вартість (далі - ПДВ) із ввезених на митну територію України товарів у розмірі 46 546 грн 56 коп.

На обґрунтування своїх вимог Товариство послалося на безпідставність та протиправність висновку Митниці про неможливість визначити митну вартість товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій‒четвертій статті 53 Митного кодексу України (далі - МК). Позивач вважає, що він, як декларант подав усі документи відповідно до статті 53 МК, які підтверджують митну вартість товарів.

Товариство зазначало, що 21 серпня 2013 року воно для митного оформлення товару подало електронну митну декларацію № 209120000/2013/833979 (далі - ЕМД) та документи на вантаж згідно з контрактом від 13 листопада 2012 року № 12ЕХТЕЕМО11 (далі - Контракт).

На підтвердження заявленої митної вартості до митної декларації були подані такі документи: Контракт, додаток № 8 до Контракту, комерційний інвойс № 13ЕХТЕЕМО14 від 26 травня 2013 року; договір від 12 серпня 2009 року № 00/15 на транспортно-експедиційне обслуговування; іменний коносамент від 10 червня 2013 року № CNSHA040358; довідку про транспортні витрати від 5 вересня 2013 року № 6006; пакувальний лист від 26 травня 2013 року.

Під час розгляду документів Митницею було виявлено, що специфікація на товар виписана після виставлення інвойсу та відправлення товару. Підпис відправника в сертифікаті про походження товару відрізняється від підпису відправника у фактурі, Контракті, специфікації, пакувальному листі.

Посадова особа Митниці відповідно до пункту 3 статті 53 МК відправила повідомлення про необхідність надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість, заявлена декларантом, може бути визначена, а саме: виписки з бухгалтерської документації; висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями; інформації біржових організацій про вартість товару або сировини; за наявності інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

На виконання вимог митного органу декларант додатково надав: прайс-лист від 8 травня 2013 року; митну декларацію країни‒відправника від 5 червня 2013 року № 223120130811814509; витяг про вартість сировини від 12 вересня 2013 року; оригінал сертифікату походження від 13 червня 2013 року із зазначенням країни походження товару і зазначенням відправника та отримувача; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару.

13 вересня 2013 року Митниця прийняла спірне Рішення, оскільки декларант витребуваних митним органом документів не подав, а в поданих раніше документах були виявлені розбіжності та неточності.

Також на підставі цього Рішення Митницею оформлено картку відмови, відповідно до якої митна декларація не може бути прийнята.

На підставі Рішення Митниці Товариство додатково сплатило мито у розмірі 11 082 грн 52 коп. та ПДВ із ввезених на митну територію України товарів у розмірі 46 546 грн 56 коп., а в наступному звернулось з даним позовом до суду.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 16 грудня 2013 року позов задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 червня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України суми мита у розмірі 11 082 грн 52 коп. та ПДВ із ввезених на митну територію України товарів у розмірі 46 546 грн 56 коп. та прийняв нове в цій частині про відмову в задоволенні позову. У решті постанову суду першої інстанції залишив без змін. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення надміру сплачених до бюджету платежів, зазначив, що позивачем не дотриманий відповідний порядок стягнення надмірно сплаченого ПДВ.

Вищий адміністративний суд України постановою від 25 березня 2015 року скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання протиправними та скасування Рішення та скасування картки відмови та прийняв у цій частині нове, яким відмовив у задоволення позову. При цьому суд виходив із того, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачеві. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи. Оскільки позивач на вимогу митного органу про надання додаткових документів для підтвердження заявленої ним митної вартості всіх документів не надав, касаційний суд вважав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про скасування Рішення та картки відмови.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Митниця просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2015 року.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 квітня і 28 травня 2015 року у справах №№ К/800/10201/15, К/800/34735/14 відповідно, в яких, на думку Митниці, по-іншому ніж у справі, що розглядається, застосовано статті 53, 54 МК.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2015 року.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що у Митниці виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявленої митної вартості товару, а оскільки Товариство не надало достатньо додаткових документів для її підтвердження, то митний орган відповідно до митного законодавства виніс спірне Рішення.

Водночас у наданих для порівняння рішеннях Вищого адміністративного суду України йдеться про те, що у товариства були в наявності всі документи для визначення митної вартості товарів, які імпортуються, за ціною договору, в той час як митний орган не довів, що документи, надані товариством на підтвердження заявленої митної вартості товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.

Окрім того, в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві Товариства.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техніка монтажу» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. ТерлецькийСудді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В.Кривенда В.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін